Я їхала в «жіночу» лікарню від «свого» – дільничного лікаря, але переживала неабияк: знайома поліклініка начебто переконала, що грубі питання докторів типу «Ну що, перервемо?» І «Ти все життя маєш намір народжувати?» – це всього лише православний підвид фольклорних інтернет-страшилок для майбутніх мам. Але, може, мені просто з лікарями щастило?
На дверях відділення напис: «Спеціалізація – невиношування вагітності».
Символічно.
Я приїхала «на збереження».
Спочатку – на УЗД.
Лікар-узіст, перервавши переговори з менеджером якогось автосалону, пояснив: «На даному терміні ми шукаємо аномалії у плодe, що призводять до загрози викидня».
Знайшов:
– Один показник зависокий, це за останніми даними говорить про підвищений ризик народження дитини з хромосомними аномаліями, такими, наприклад, як …
– Так-так, я розумію, спасибі, – намагаюся вибігти скоріше. Хромосомні аномалії – це найчастіше синдром Дауна або Едвардса. Що тут скажеш?
– Лікар дасть направлення на генетичну експертизу, – чую у дверях як крізь ватний матрац на голові.
Думка крізь сльози була одна: «Ну, дочекалася, ось тепер навчишся ти любити дітей! Дратували здорові? Кричала на «повільних»? Подивишся, що таке повільний».
Трохи пізніше і спокійніше, хоча ще не дуже щиро: «Слава Богу! Кажуть, такі діти і правда вчать любові».
Лукава ідея: «А може, як-небудь саме … викидень …»
Але швидко пройшла.
У відділенні.
Там цілком в традиціях фольклору питали: «І що, ти будеш зберігати? А тобі треба? ». Треба.
Один священик говорив, що кількість жінок, які зізнавалися в абортах, величезна.
Здивувало, але сусідки по палаті залишили інше враження. Тут тим, у кого загроза раннього викидня, пропонували «чистку»: шанси, мовляв, все одно малі, навіщо чекати ускладнень. Жінки ображалася: «Ми сюди не на аборт прийшли! Що у вас за спосіб «збереження»? Лікуйте! ». Їх було п’ятеро, тих, хто ображався. Одна – воцерковлена, інші – «прості». У шостої дійсно виникли ускладнення, але коли після великої втрати крові лікарі намагалися відправити її в операційну, вона плакала і відбивалася:
– Я вранці була на узд! У нього серце б’ється! Ви з глузду з’їхали.
Їй дозволили чекати до кінця, але «під наглядом», в хірургії.
Може така палата дісталася? Чула внизу у медсестер, що «абортниць» кладуть окремо на численні прохання тих, хто «зберігається».
Сусідки підбадьорювали: «Та ну його, це узд!». Згадували знайомих, у яких «в результаті виявилося все добре», одна жінка розповіла, що лежить повторно: малюкові вже 20 тижнів, але ж спочатку узд діагностувало «завмерлу» вагітність, пропонували перервати …
Підбадьорювати – не підбадьорювати, але треба знати, до чого готуватися. За запитом «синдром Дауна» інтернет-пошуковик відразу запропонував сайти реабілітаційних центрів, медичні статті та … вірші хлопчика з таким синдромом, опубліковані у «Фомі». Вірші!
Ось тоді я зрозуміла, що страх залишає, а замість лукавого «може, саме вирішиться» оселяється жалість до мого малюка, який може бути таким чудесним – і таким незрозумілим у світі.
Лікарі у відділенні оптимістами не були. Виписали вітамін Е і чекали, щодня пояснюючи, що «відбувається природний відбір». Я подзвонила до дільничної і пила додаткові пігулки таємно, потім нас з малюком відправили на «денний».
Денний стаціонар у відділенні, як виявилося, це десять ліжок по сусідству з процедурною, абортарієм за сумісництвом.
На другий день мені дали направлення в новий перинатальний центр «на кров» для генетичної експертизи, і я розпрощалася з нехорошою «лікарнею».
*****
Малюк в утробі заворушився рано, і ще через два тижні я точно знала, яким він буде: спокійним і сильним. Всі мої діти вели себе по-різному ще в животі. Старший зводив маму «танцями» і тепер це – «ураган», середній лякав мовчанням – тепер веселить повільною мрійливістю, а цей – «потягувався» сильно, але нечасто. У сімнадцять тижнів …
Священики в храмі були одностайні: не сумувати і причащатися частіше. А дружина одного з них розповіла, як генетик сердито «вичитував» її, відправляючи на аборт з ризиком аномалій один до сорока п’яти. (Дитина народилася, до слова, абсолютно здоровою). Я зрозуміла з опису, що спрямована до того ж генетика і хотіла було не ходити зовсім, але потрібно було дізнатися хоча б, до яких проблем готуватися.
Ризики моєї дитини узіст чомусь оцінив аж у 60%, тому я готувалася до гіршого, йдучи за результатом експертизи. І перед дверима кабінету зрозуміла, як я відповім «якщо раптом». Мій ризик коли-небудь померти дорівнює 100%, але це не привід для суїциду сьогодні!
Результат аналізу був оптимістичним, я вилетіла за двері здивувати чоловіка, а він в цей час розмовляв з пацієнткою. Справа була в перинатальному центрі і до чоловіка, помітивши підрясник, з сусіднього відділення підійшла жінка з проханням хрестити новонародженого.
У дитя важкий порок серця. Шансів вижити немає. Ніяких. Лікарі в консультації при відмові від аборту називали жінку садисткою. А вона читала про аборт на пізніх термінах, і знала, про справжній садизм. Увечері дитину хрестили. Тепер за межею видимого світу у неї є первісток, у якого є ім’я, який молиться за неї і знає: мама – не вбивця …
А я з тих пір якось непомітно остаточно заспокоїлася. Вирішила поки не записуватися заздалегідь ні в які реабілітаційні центри. Просто чекала дитину. Син виявився здоровий … Слава Богу!