Нам слід ненавидіти нашу слабкість, але якщо через неї ми стаємо надміру тривожні, то нам потрібен інакший шлях.
Я люблю виходити з сповіді. Я, навіть, люблю ходити до сповіді, але робити іспит совісті є важким. Часом, я помічаю, що роблю собі оправдання, щоб тільки уникнути цього. Я тяжію до надмірної детальності, та згадування недавніх гріхів відкриває загату вини та само-дошкуляння. І це, просто, переповнює мене.
“Як я могла це допустити? Як я могла сказати це? Що я собі думала?” Відомо, що Диявол є Великим Звинувачувачем, проте я регулярно перемагаю його. Частково, тому, що я дійсно відчуваю жаль. Я щиро прагну своєї зміни в кращу сторону – та я думала, що лише тільки достатньо критикуючи себе зможу залякати себе настільки, що не буду повторювати той самий гріх наступного разу.
Я думаю, що багато з нас є дуже детальними або ж не є, але думаємо, що глибина нашого каяття є відбражена тим, наскільки ми погано почуваємось через скоєний гріх. Зрештою, це має певний сенс, бо почуття вини для того і є, щоб говорити нам коли ми робимо щось невірно. Ми повинні почуватись погано – бо, навіть і найбільш чуттєві серед нас, мабуть, не мають чіткого уявлення про всю трагедію гріха. Вона відома тільки Богові.
В дійсності, весь цей страх та ненависть напрямлені на самого себе, не дають наблизитись до Бога та його милосердя. То ж це не є доброю стратегією.
Падре Піо, талановитий сповідник, говорив, що вся ця схвильованість та злість не є потрібними, чи навіть бажаними:
Викладайся на повну, без надмірної схвильованості, роби відповідально, що ти повинен та що ти хочеш робити. Однак, коли ти скоїв щось, то не думай про це більше. Натомість, думай тільки про те що ти мусиш ще зробити, або хочеш зробити, або робиш прямо зараз.
Іди стежками Господа з простотою, та не муч себе. Треба ненавидіти свою слабкість, але в тихий та спокійний спосіб, аніж з неспокоєм, схвильованістью та виснаженістю. Тому, будьте терпеливі до своєї слабкості та вчіться отримувати вигоду з неї в святому принижені.
Я отримала декілька порад, з цих чудових слів Падре Піо, котрі допомогли мені робити іспит совісті більш частіше та глибше.
Справжнє покаяння не мусть бути довготривалим. Воно може бути простим та тихим. Проте, все ж, буде дієвим та справжнім.
Не потрібно з недовір’ям каятись. тобто думати, що Бог не простив з першого разу. Бог не є повільний на прощення. Він хоче пробачити нам більш сильно, аніж ми самі хочемо бути прощені. Тож, кайся один раз, а далі сконцентруйся на твоїх повсякденних обов’язках. Не марнуй часу жаліючи за щось, що є неможливо змінити людині. Господнє прощення єдине може торкнути вже минулі події і воно це робить під час сповіді.
Вислів “люби грішника, але ненавидь гріх” відноситься до нас самих також. Ненависть до нашої слабкості не повинна стосуватись нас самих. Господь любить нас.
Та, ще одна, найбільша порада: Бачачи свою власну слабкість та бути терплячим до неї є більш важко, аніж просто займатись само-дошкулянням. Особисто, я помітила, що я почуваюсь найбільш знервованою через мої гріхи, коли вони застають мене зненацька. Це буває коли я починаю думати, що я достатньо достойна та свята останнім часом. Тоді я забуваю про свою гріховну натуру. Це є, якраз, ця річ про яку говорить Падре Піо,- про святе приниження. Визнаючи, що я слабка та грішна – але при тому, все ж, прагну стати кращою – дає терпіння та покору, заохочує мене іти до Божої благодаті. Цього більш за все, хоче від нас Господь.
Джерело aleteia
Переклад з англійської: Остап Демкович