Священики нашої парафії взяли участь у реколекціях програми «Місії Рахиль». Душпастирcький супровід осіб, які втратили ненароджену дитину

З 25 по 27 жовтня священики храму Благовіщення Пресвятої Богородиці побували на реколекціях програми «Місії Рахиль». Отець Петро Рак, адміністратор парафії та о. Ярослав Заричанський відзначили, що такого роду реколекції дозволяють нам як душпастирям вести більш фаховий та ефективний супровід осіб, які втратили ненароджену дитину. Отець Петро  наголосив, що така потреба виникла з огляду на те, що нещодавно Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський своїм Декретом призначив священиків нашого храму до капеланського служіння до Львівського обласного перинатального центру, що знаходиться в межах нашої парохії тому ми радо зголосились для того, щоб почерпнути потрібні знання, а також самим заглибитись та пережити цю проблематику, віднайти способи опіки та духовного супроводу матерів, які втратили своїх дітей.

Пропонуємо Вашій увазі допис п. Ольги Громик,  яка детально описує важливість та характер цих реколекцій. Статтю взяту з офіційної сторінки Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я.

******            ********                ********

ЗЦІЛЕННЯ МОЖЛИВЕ… і після аборту

Потреба в реколекціях для осіб, що страждають внаслідок аборту, в нашій Церкві з’явилася не випадково, а саме через те, що вони мають великі душевні зранення. Цей вчинок тяжіє на сумлінні навіть попри не одну Сповідь. Здебільшого такі особи залишаються сам-на-сам зі своїм болем, не маючи сміливости звести очі до Неба…

«Двоє моїх дітей загинули через аборти. Я жила з раною майже 20 років. Що це за стан? Смуток… жаль… злість… провина», – ділиться Оксана (ім’я змінене задля конфіденційности) – учасниця реколекцій, які провела Комісія у справах душпастирства охорони здоров’я УГКЦ в межах програми «Місії Рахиль». Свою духовну опіку й пастирський супровід дарували присутнім отець Юрій Козловський та отець Річард Рогрер, що приїхав в Україну зі США поділитися досвідом. «Уже 25 років я в цьому служінні, – прихильно розповідає о. Річард, – і воно навчило мене бути священиком, навчило скромности, а також головного: Христос – це істина».

Три реколекційні дні в монастирі Згромадження Сестер святого Йосифа ОПДМ були дуже чітко сплановані, в них гармонійно поєдналися молитва, розважання над текстами зі Святого Письма, Сповідь, Свята Літургія… Кажуть, що той, хто молиться співаючи, молиться подвійно. Так крилосний хор «Kliros» оздобив наші молитви духовними піснеспівами. Ділення своїми історіями в групах учасники сприймали як терапію. Та що тут скажеш,  –  щире спілкування продовжувалося і в затишній трапезній сестер, при споживанні смачних страв монастирської кухні.

Яким цінним був цей час! Адже коли людині важко самій заглибитися в свої переживання, поглянути на ситуацію збоку, то в цьому допоможуть розмови в тісному колі, в довірі. Високі й громіздкі внутрішні мури ми часто зводимо, щоб захиститися від свого болю, від тяжкого минулого, але це не допомагає. Визнати свої зранення і виповісти, знаючи, що тут ніхто не осуджує, – ось що веде до оздоровлення.

Отець Річард в усі дні віднаходить для кожного добре слово, а якщо є незнання мови, то заміняє його привітною усмішкою. В якусь мить помічаю сльози в його очах. «Часто, – каже він, – ми не знаємо, що відповісти людям, які страждають після аборту. Ми можемо сказати, що це погано, але всі знають, що аборт – це зло. Можемо сказати, що все буде добре, але ж нам відомо, що аборт супроводжують страждання. Тому ми об’єднуємося зі зраненими особами як ті, що теж грішні, визнаємо свої упадки і стараємося почути одне одного, вслухаючись в слова Господа. На цих реколекціях Бог промовляє до кожного саме ті слова, які потрібні».

Душпастирської опіки та психологічного супроводу при постабортному синдромі потребують так жінки, як і чоловіки, а також особи, які народилися в батьків, що робили аборти. Ось розповідь Тетяни: «У зрілому віці я дізналася, що моя мама мала аборти… Я так хотіла, щоб у мене був брат… Моє ставлення до найріднішої людини було осудливе. На цих реколекціях я зустріла осіб, які зробили аборти. Це було випробуванням для мене. Я побачила їхні сльози, відчула їхні терпіння. Мене наповнили співчуття, жаль до них, а також до моєї мами. Як же довго вона ховає свої зранення за сімома замками! Я дала імена своїм ненародженим братам і сестрам, ми всі разом молилися за них та за моїх батьків, щоб  Боже прощення, примирення торкнулося і їх».

Реколекції «Місії Рахиль» творять чудову спільноту, в якій кожен має змогу поєднатися з іншими в своїх переживаннях, поговорити – навіть до глибокої ночі, віднайти підтримку, творити стосунки, які переростають у чисту й вірну дружбу. «Більшість людей ховають свої відчуття, емоції після аборту, – звіряється Оксана, – намагаються не згадувати про цей вчинок, не можуть пробачити собі й близьким, які стояли осторонь, коли пр

иймалося рішення перервати вагітність. Довгий час і я ховалася від цієї теми, шукала себе у веселощах, у компаніях ніби друзів, пробувала поділитися з кимось – не виходило, шукала всюди, але не в Бозі».

Плодами реколекцій для осіб, зранених абортами, є прощення, примирення з собою, з Богом, з рідними й близькими. Це дає змогу пережити жалобу, прийняти своє материнство й батьківство, вийти з пустелі страждань і безнадії, відкритися на любов Бога і перестати вважати себе не гідним Його благодаті. «Ми думаємо, що в ворога людини є одна мета – довести її до гріха, щоб зло відбулося. Та найважливіше для нього – щоб людина після скоєного почувалася негідною, мерзенною, недостойною, аби піднятися з його неволі», – мовить отець Річард. Та Господь бажає нас зцілити, Йому так важливо, щоб ми вірили, що Він любить нас. «Найперше, – завершує Оксана, – ми маємо відгукнутися на Його поклик піднятися. Зробити цей вибір. Досить бути на боці зла… в цій війні. Ти маєш сказати: Так, Господи, я довіряю Тобі, зціли мене, допоможи простити собі… Дай надію!»

Ольга Громик