«СПРАВЖНІЙ ПІСТ – ЦЕ ЗДЕРЖЛИВІСТЬ ЯЗИКА»


В часі Великого посту роздумуємо над словами Св. Василія Великого про піст, справжність якого полягає у «віддаленні від себе зла, у здержливості язика, у стриманості себе від гніву та у здавленні в собі лихих пожадань, обмови, брехні, кривоприсяги». Ми, як християни, зазвичай постановляємо собі постити по-справжньому і сьогодні роздумуємо над тим, як важливо у часі посту стримувати свій язик. Знаємо бо з життєвого досвіду і з численних прикладів, що можна виглядати дуже побожними, і часто ходити до церкви, не доторкатися і не їсти м’яса, а той час «пожирати» ближнього свого, не стримуючи свого язика. А язик, як читаємо у Святому Письмі, то такий член, якого дуже важко вгамувати і «ним ми благословляємо Господа й Отця і ним кленемо людей, що створені на подобу Божу» (Як 3,6). Отже, час посту – це час контролю над нашим язиком і над всім тим, що говоримо.

Господь дав людині різні члени тіла і кожен член служить для добра, однак людина може використовувати ті члени тіла і для зла, бо ж людина істота свобідна, як бажає, так і чинить. Так само є і з язиком, який Бог дав людині, щоб вона спілкувалася зі своїми ближніми, прославляла Господа своїми молитвами та піснями, голосила слово Боже. Але людина, тим же самим язиком здатна і грішити: обманювати, говорити погані слова, тобто матюкатися, проклинати, осуджувати і  обмовляти, ображати ближнього в очі чи позаочі.  Апостол Петро в каже: «Улюблені, хто хоче життя любити й бачити дні добрі, хай береже язик від лихого, уста від слів лукавих» і «Очі Господні на праведних, і його вуха звернені до їхньої молитви, обличчя ж Господнє проти тих, які лихо діють» (І Петра 3,10.12).

Правдивий піст включає в себе практику любові до Бога і до ближніх, тобто виконання божих заповідей і ставлення з повагою і пошаною до своїх ближніх. Святіший Отець Папа Франциск в одній зі своїх проповідей застерігає вірних перед небезпекою вдаваного, тобто неправдивого посту, що супроводжується погорджуванням іншими людьми, допускаючи сварки і непорозуміння, непривітне ставлення до інших.

Як часто можна почути в наших родинах та місцях праці чи навчання матюки, погані слова, інколи і прокльони. Багато робітників на будовах і місцях праці матюкаються дуже сильно. А це чиїсь сини, чоловіки і батьки, інколи це можна почути на вулиці і від дівчат. Ця звичка, неначе, укорінилася в нашому народі і чимало осіб на це, навіть, не звертають уваги. Інколи матюкаються наші вірні – ті, які ходять до храму, ті, які носять вишиванки і називають себе патріотами своєї Батьківщини і кажуть, що люблять Україну, а своїми устами безчестять нашу землю і Господа проганяють від себе.

Не стримують язика і ті, хто чинять гріх обмови, осуду і очорнення. Інколи люди не помічають, як вони грішать, а інколи і оправдовують, мовляв «та ж я кажу правду». Скільки обмов у наших домах, у наших місцях праці чи навчання, у наших автобусах. Це може статися навіть і у церкві, куди кожна людина йде, щоб стати перед Господом, а не об’єктом різних балачок чи осудів. Скільки людей бере на себе відповідальність виносити осуд ближнім, інколи і священикам, єпископам. Але кожен гріх язика – ранить, вбиває, принижує, «з’їдає» свого ближнього, а тим самим і себе ставить на місце фарисея, який перед Господом почав себе порівнювати і за це його молитва не була прийнята: «Боже, я дякую Тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар» (Лк 18,11). Цей фарисей є образом кожної людини, яка грішить осудом, обмовою, очорненням, де б та людина не знаходилася – вдома, на роботі чи навчанні, розмовляючи по телефону чи просто спілкуючись з друзями, а може викладаючи свої думки в інтернеті. Апостол Павло прямо каже: «Жадне погане слово нехай не виходить з уст ваших,а лише гарне, що може в потребі повчити, і щоб це вийшло на користь тим, які чують його» (Еф 4,29).

Ми знаємо таку приказку: «Хто інших обмовляє, той має злого духа на язиці, а хто слухає обмови, має злого духа у вусі». Тому, дорогі і боголюбиві християни, користаймо час посту, щоб контролювати наш язик – чи часом він не стає інструментом диявола – чи він не бреше, не осуджує, не обмовляє, не очорнює, не проклинає, не матюкається? Бо Господь у часі прийняття таїнств Хрещення і Миропомазання благословив наші уста, щоб вони Бога прославляли – тож будьмо людьми благословення – говорімо благі слова і стримуймо язик наш від всякого зла.

о. Йосафат Бойко, ВС