“Забагато християн вирішили, що світ є поганий…”

Немає перемоги з таким закликом, але книга Рода Дрехера “Приклад Бенедикта” (“The Benedict Option”) має деякі варті уваги ідеї, як зробити більше ніж просто бути приязним у світі спраглому добра.

Род Дрехер цитує мудрого монаха в перших сторінках його книги, чиї слова повністю перевертають очікування читача щодо стратегії християн в пост-християнській нації.

“Найкращий захист це напад. Ви захищаєтесь атакуючи,” сказав брат Ігнатіо. “Атакуйте розповсюдженням Божого Царства – спочатку в наших серцях, потім в наших родинах, і потім в світі. Так, ви маєте границі, але наш обов’язок є не дозволити, щоб границі залишались непорушними. Ми маємо розширювати їх, безкінечно.”

Книжка Дрехера є чудовою книжкою для цього – будування християнства в несприятливих територіях, щоб відновити культуру. Це так як вона повинна використовуватись.

Але читачі повинні бути дуже уважні. Книжка, також, впадає в певні інтонації які змальовують дуже контрастно наш моральний стан – та можливо змальовують на обабічі цього процесу.

Дрехер пише в традиції Річарда Вівера, чия блискуча книжка “Ідеї мають наслідки” в 1948 показала філософські припущення, щодо станів людської культури. Його аналіз показує філософські корені шаленості сучасних днів в номіналізмі Вільяма Окхама, та твердження “Я думаю значить я існую” радикальної незалежності Рене Декарта.

Сучасні мислителі в цій традиції ідуть різними шляхами: вони виділяють “структуру гріха” в сучасності, що штовхає нас в гріховність – подумайте про нашу освітню систему що витісняє Бога та нашу економіку керовану корпораціями, що не дають Північній Кароліні  захистити жіночі душові кімнати.
Також вони бачуть американську секюлерезаційну ліберальну демократію як токсичне середовище для релігійної правди. Коли штат стає, за Дрехером, “суддею між індивідами та меньшинами” що створює, за словами, Папи Бенедикта XVI “диктатуру релятивізму.”

Я вважаю цю критику абсолютно правильною.

Але я переконався, що витрачаючи забагато часу на цю критику може породити більше шкоди, ніж добра. Це добре знати, щось чому ви протистоїте, але коли постійно описувати перешкоди перед Вами, то вони скоро почнуть здаватись переважаючими.

Ми станемо фаталістами та позбавленими надії, як Петро що дивиться на вітри та море і тому не може іти по воді, навідь коли Ісус є там. Натомість, ми повинні бути як Петро ідучий до Риму на певні страждання, ідучи стежкою розп’ятого короля.

Уявіть як би 12 апостолів надвившись в Римі та Греції містичних культів та натомість, щоб проповідувати, витратили свій час на випробування величезної кількості способів самозбереження. Де б ми були?

Що є нашим проповідуванням в секюлераційній культурі? Дрехер цитує, що одного монаха, хто пропонує відповідь.

“Я думаю забагато християн вирішили, що світ є поганий… Що ж, це важко змінити людину якщо це є ваше переконання,” каже Папа Бенедикт. “Набагато легше допомогти людям побачити їхні доброти та закликати їх, ніж вказувати які погані вони є та закликати їх.”

Чесноти нашого часу повинні бути як низько висячий фруктом для християн. Подумайте:

  • Сьогодні люди турбуються багато про підтримку слабких та маргіналізованих. Християнські принципи про безмежне цінування кожної людини можуть знайти тут добрий грунт.
  • Сучасні секюлеристи  хочуть обєднати цілий світ, незалежно від раси чи матеріального статусу. Єдине місце, що вже робить це: Католицька Церква. Давайте пропонувати це.
  • Люди спраглі краси – і соціум працює важко, щоб доставити красу в кожні медіа. Навіть наші відео ігри є красивими. Давайте познайомимо людей наново з джерелом безкінечної краси, якої вони є спраглі.Також чому б, замість розмов про подавляючий інтелектуальний клімат, почати пригадувати собі який слабкий він є?
  • Секюлеризм є культура смерті, що відкидує репродукцію. Це означає само-руйнацію.
  • Секюлеризм є базований на науці – але він відкидає визнання ненароджених або  хромосомного факту життя. Він постає проти науки та підриває свої власні засадини.
  • Секюлеризм хвалить себе за толерантність та вільність поглядів, але збільшує відкидання їх, через гіпер-чутливість нових цензур базованих на політ-коректності. Цим руйнує свої власні стандарти.

Секюлеризм є царством повсталим проти себе ж самого. Воно не встоїть. Ми можемо використовувати підказки з книги, щоб допомогти звергнути його. Ми вже знаємо що ми маємо робити: бути закваскою в тісті, сіллю землі, світлом світу, добрим самарянином.
Ми чули про все це від того хто сказав: “Не бійсь, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство.” (Примітка: Лука 12.32)

 

Переклав з англійської Остап Демкович

Джерело: aleteia